Іван Малкович: "Замість того, щоб працювати, ховалися в хмелю"

Письменник-випускник КНУ про своє студентське музикування та нерозділене кохання

Бесіда з відомим українським поетом, перекладачем, видавцем, власником і директором видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" Іваном Малковичем. 

— У 1980 році вступили до КНУ ім.Тараса Шевченка (тоді ще КДУ) на філологічний факультет. Чому вирішили саме до нашого університету?

— До того часу закінчив Івано-Франківське музичне училище. Був скрипалем. Але вже тоді писав вірші, публікувався в державній пресі. Під час вступної кампанії вірші мої "поїхали" до Москви на конкурс молодих письменників. Вступати до КДУ (Київського державного університету) — сімейна традиція. Колись цей ВНЗ закінчив рідний брат мої мами. Я теж вирішив "підкорювати" столицю.

— Де музикували?

— Мали загальноуніверситетський ансамбль. Там, зокрема, були і митці високого класу. Оркестр — дуже хороший. Мандрували на гастролі до Тбілісі, Єревану. Я приїхав до Києва в ролі музиканта. На перших двох курсах був хорошим скрипалем. Концертував у гуртожитку, півтора роки. Якраз там і прожив стільки.

— А що змусило вас покинути гуртожиток?

— Жив у 17 гуртожитку. Його тільки здали у експлуатацію. На кухні я любив давав концерти. Не мирився з вахтерами, комендантом. Вони мене завжди бісили. Два кроки не туди і все  — "розстріл". А коли мені щось забороняють —  обов’язково хочу зробити це. І щоб вони всі бачили. Мав дуже не прості стосунки, був волелюбним. На 2 курсі виселився, оскільки мене пересилили у кімнату, де жили вчотирьох. Протримався кілька місяців. Були конфлікти з одним афганцем. Наприклад, у мене завтра іспит —  а він увімкнув гучну музику, хоч уже і далеко за північ. Але інші хлопці загалом ставилися до мене добре, навіть заступалися.

— Яке воно: студентське життя? Які моменти досі живуть у ваших спогадах?

— Студентство — живописне. Це був яскравий час зближення з друзями, кохання. Не можу виділити якогось одного моменту. Це як яскрава п'єса, де я у кожному акті в головній ролі.  Пам'ятаю, як на першому курсі закохався. Із кохання трохи не випав із вікна.

— Чому?

— З відчаю.

— А як з поезією в часи студентства?

— У нас на курсі було три поети. Окрім мене — Аттила Могильний  та Ігор Маленький. Аттила дуже гарний поет. Він помер кілька років тому. Я видав його книжку. У нього за життя вийшло кілька збірок. Після його смерті я видав серію книг Аттили «Українська поетична антологія».  Згадую наші поетичні посиденьки. Особливо весело було, коли ми їхали в колгоспи. Радянська наука тим і відрізнялася від нормальної науки, що третину часу ви витрачаєте на конспектування, читання Леніна й Карла Маркса. Усе, що нам казали про філологію — вбивчо мала частка. Тому місяць перебування на польових роботах надто не впливав на навчальний процес. Якось ми з хлопцями були на Вінниччині на збиранні хмелю. Поети вони не до роботи. Тому намагалися трохи ухилитися, але норму ж треба було виконати. Любили читати. Ховалися у хмелю й читали. А щоб нас не підозрювали у хитрощах, довелося викручуватися. Хтось із нашої трійці підкидав пісочок до зібраного хмелю, щоб ваги показали більшу масу. Це закінчилося для нас трьох драматично. Тому що тінь підозри упала на всіх. Нас на загальній лінійці "вичитували" в університеті.

— Ще якісь цікаві історії?

—... Борщовики – такі рослини, схожі на соняшник, наче весільне дерево. Їхали ми одного разу по харчі на возі і я зірвав такий розкішний. Я казав, що це новорічне дерево, а завтра ми святкуватимемо Новий рік. І так багатьох переконав у тому, що деякі зі студентів відмовлялися виходити на роботу, бо завтра ж Новий рік. І за це нам перепало. Але веселилися від душі.

— Ви почали публікуватися в студентські роки?

— Так, я публікувався. На той час на першому курсі публікація в «Літературній Україні» була незвиклим успіхом. Пам'ятаю, у новорічному номері надрукували величезну добірку моїх віршів з передмовою Павличка. На 2 курсі Ліна Костенко прийшла на поетичний вечір. Почувався тоді поетичною зіркою. Але це завжди породжує багато заздрісників. Я зазвичай не звертаю на це уваги. Але коли опублікувався в «Літературній Україні» мене привітали лише кілька друзів, а коли в тій же газеті на мій вірш надрукували пародію, то мені про це сказали усі. Але якось я так йшов життям, що мені зустрічалися лише хороші люди. Ще мої вірші якимось дивним чином потрапили на радіо. Їх там читали. Я був тоді головою студентської літературної студії, але страх як не любив ходити на комсомольські збори. Мав за це прочуханки. На військовій кафедрі до мене приходили люди з КГБ.  Де був примус – мені це страшно не подобалося. Бісило – ми люди як люди, а хтось інший має зробити з тебе ідіота, щоб ти робив все за правилами. Начальство знало, що КГБ мною цікавиться. Зрештою, про це можете почитати у моїй першій книжці «Білий камінь» (1984 р., 4 курс, «Найніжніша скрипка України» — так назвала автора Ліна Костенко у видавничій рецензії на збірку.).

— Когось із викладачів виділите?

— Було багато хороших викладачів.

— Були відмінником?

— Отримував стипендію. Рахувався хорошим студентом.

— Які стосунки підтримуєте з альма-матер?                                                                       

— Щороку виступаю на посвяченні студентів-філологів. Там навчався також мій старший син. Аспірант. "Романо-германська філологія". Іноді також приходжу на творчі зустрічі, проводжу лекції. І не лише в Інститут філології.

          Особисте досьє Івана Малковича

1961 – 10 травня, народився в сім'ї Антося Малковича та Юлії Малкович (Арсенич) у Березові Нижньому Косівського р-ну Івано-Франківської обл.
1976 – після закінчення місцевої школи вступає на скрипкове відділення Івано-Франківського музичного училища ім. Д.Січинського
1980 – закінчує Івано-Франківське музучилище
1980 – вступає на філологічне відділення Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка
1981 – 6 січня, перша велика поетична публікація у "Літературній Україні" із вступним словом Д.Павличка
1981 – стає переможцем поетичного турніру на Всеукраїнському творчому семінарі в Ірпені
1984 – побачила світ перша поетична збірка "Білий камінь" (Київ, в-во "Молодь"). "Найніжніша скрипка України" — так назвала молодого поета Ліна Костенко у видавничій рецензії на "Білий камінь"
1985 – отримавши диплом філолога-україніста Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, кілька місяців працює у школі вчителем української мови та літератури
1986 – переходить на посаду редактора дошкільної літератури у видавництві «Веселка»
1986 – одружується зі скрипалькою Яриною Антків
1986 – став (наймолодшим на той час) членом Спілки письменників СРСР
1987 – переходить на посаду редактора відділу поезії у видавництво «Молодь»
1987 – cтає першим лауреатом премії "Бу-Ба-Бу" за найкращий вірш року
1988 – народження старшого сина Тараса
1988 – виходить друга поетична збірка "Ключ" (Київ, в-во "Молодь")
1989 – долучається до організації першого молодіжного пісенного фестивалю «Червона Рута»
1991-92 – працює в редакції дитячого журналу «Соняшник»
1992 – працює на посаді головного редактора дитячих програм «Укртелефільму»
1992 – 20 квітня, офіційний день народження (реєстрації) видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
1992 – липень, вихід першої книжки («Українська абетка») видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
1992 – виходить третя поетична збірка "Вірші" (Київ, "Український письменник")
1994 – у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить перше видання "Улюблених віршів"
1995 – народився молодший син Гордій
1997 – побачила світ четверта книга поета "Із янголом на плечі" (Київ, поетична аґенція "Княжів")
2002 – Форум видавців у Львові визнає «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГУ» найкращим видавництвом року в Україні.
2004 – Форум видавців у Львові визнає Івана Малковича найкращим директором видавництва в Україні.
2004 – став кавалером Міжнародного ордену усмішки (свого часу цю нагороду отримували Папа Іван-Павло ІІ, Астрід Ліндґрен, Сєрґєй Образцов, Дж.Роулінґ та ін.)
2005 – у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить перше видання "100 КАЗОК. Т.1"
2006 – вихід п'ятої поетичної книжки "Вірші на зиму" (Київ, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»)
2008 – починає видавати в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Зі» «дорослу» літературу
2009 – у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виходить "Дитяча Євангелія" з благословіннями Першоієрархів найбільших традиційних християнських церков в Україні — УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ, УГКЦ.
2004, 2008, 2009 – входить до "ТОП-100 найвпливовіших людей України" щорічного рейтингу журналу "Кореспондент"
2010 – світ побачила книжка вибраного І.Малковича (вибрані вірші, переклади, есеї, інтерв'ю) "Все поруч" («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»), яка стала одним із переможців книжкового конкурсу львівського Форуму видавців-2010.

Посилання:

Іван Малкович в студії каналу "24" (Персона) — про музику, творчість та спорт у своєму житті

Іван Малкович: "Пробач, що не завжди чую твій голос..."  

Іван Малкович "Отакий роззяв" 

                                                                                 

DiscoverUkraine. Ababahalamaha - Абабагаламага

Гімн "Абабагаламаги" на презентації нових книг видавництва під час Форуму видавців

Петро Катеринич