Сесії, заліки, ночі без сну, літри кави - все це
в більшості студентів рано чи пізно викликає гнів, почуття розчарування,
виснаження, невизначеності. Але так чи інакше, кожен студент
пишається тим вишем, у якому навчається тим паче, якщо цей виш – КНУ ім.
Т.Шевченка - один з найкращих навчальних закладів в Україні.
Щороку КНУ ім. Тараса
Шевченка відкриває свої двері для тисячі студентів, які
поступово адаптуються та вливаються у студентське життя. Не дивлячись на
всі ті складнощі, з якими вони зустрічаються під час навчання, ці роки
перетворюються в одну з найяскравіших сторінок життя.У цьому році
університет прийняв під своє крило багато тих, хто з
зрозумілих причин лишився можливості здобувати освіту у своєму рідному
виші. Для цих людей КНУ відіграє трохи іншу, по-своєму особливу роль.
Вікторія Короткова. Студентка 2-го курсу Інституту журналістики. У
минулому навчалась у Донецькому національному університеті.
Яна Смагула. Студентка 4-го курсу. Інститут журналістики. У
минулому студентка Донецького національного університету.
Після того, як я втратила можливість нормально навчатись у
Донецьку КНУ став своєрідним притулком. Дуже складно було психологічно. Мені
довелось скласти 43 предмети академічної різниці. За весь той час, який я
знаходилась у Києві я жодного разу не відчула упередженого ставлення до
себе. У групі мене зустріли дружньо, викладачі співчували та шли на
зустріч, я сумніваюсь,у тому, що якби до мене не ставились з розумінням,
то я б змогла скласти академічну різницю у 43 предмети. Зараз, після того
як мене зарахували трохи легше,але все одно переведення на четвертому курсі
далось дуже складно. Академічна різниця, відпрацювання тих предметів, які
я пропустила під час складання різниці, майбутня сесія, бакалаврська робота, ще
одна майбутня сесія, підготовка до державних іспитів… Важко, але все
краще, ніж диплом так званої ДНР.
Маргарита Хорунжа. Журналістика. Студентка 3-го курсу Донецького
національного університету, вільний слухач в КНУ ім.Тараса Шевченка
- Я завжди хотіла навчатись у Києві, але не думала, що все
відбудеться саме так. Після ситуації з освітою , що склалась у Донецьку,
новина про можливість відвідувати пари у КНУ стала для мене
радістю. Мені було дуже цікаво подивитись на те, як проходить
навчальний процес у такому виші як університет Шевченка. Я звичайно знала
що рівень освіти у столичних навчальних закладах вищій ніж у інших. Коли
я потрапила у групу, я зрозуміла, що вона дуже сильна, тому хочеться
відповідати її рівню, рівню КНУ ім. Т. Шевченка. Не знаю наскільки
рідним мені став університет, але принаймні зайвою, або чужою я себе
тут не відчуваю. Тим паче група дружня, всі готові при необхідності
допомогти. Не зважаючи на те, що я поки що не є
студенткою Інституту журналістики, коли я приходжу на навчання, я
відчуваю, що приходжу до себе в університет, до себе на навчання.
Тетяна Бондаренко. Навчалась у Донецькому державному
університеті управління, перевелась на 4-ий курс юридичного факультету.
Для мене КНУ став новим джерелом пізнання. Мені КНУ
подобається так само як і мій університет у Донецьку. Мене добре прийняли
і студенти і викладачі, жодного разу я не зустрілась із упередженим
ставленням до себе.
Поліна Шальнева. Перевелась на третій курс факультету психології
із Донбаського державного педагогічного університету.
КНУ став великим життєвим досвідом, тому що у цьому
місті та виші я одна – родина у Слов’янську, без неї важок. Звичайно,
не вистачає дому, рідних, друзів. Навчання у КНУ дає мені багато знань, не
лише академічних, але і життєвих. Я відчуваю, що не до кінця ще адаптувалась. У
нас в університеті багато чого було по-іншому, тут свої правила,
масштаби. Я розумію, що повинна відповідати рівню університету Шевченка, що тут
важко і необхідно багато працювати над собою. Але мені тут все одно
подобається. Я потрапила у гарну групу, і хоча студенти до мене ще не звикли,
але відгукуються на будь-яке прохання, як і керівництво факультету. КНУ став
для мене не лише можливістю вибитися в люди,бо тут важливіше не те, який виш ти
закінчив, а якість знань, які тобі дають, а ти береш.
Хоча повернутись на навчання у Слов’янськ не дуже хочу, але попереду
магістратура, і якщо я не поступлю на бюджет( контракт для мене дуже дорогий),
то мабуть повернусь.
В’ячеслав Орлов. 4-ий курс факультету
радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем. Навчався у
Луганському національному університеті ім. Тараса Шевченка
Спочатку для мене КНУ став тимчасовим притулком.
Справа у тому, що в Київ я приїхав 2-го липня для того, щоб скласти ЗНО,
насправді воно було мені не дуже потрібно. Я приїхав з Луганська, щоб трохи
відпочити, і волонтери поселили мене як абітурієнта у гуртожиток № 13, де мені
дозволили жити до 10 серпня.
20 липня почались складні для Луганська
дні. Серпневого ранку я зрозумів, що назад дороги не має. Після
багатьох годин проведених під ректоратом, деканатом і приймальною
комісією мене зарахували (тоді ще не було прийнято рішення про вільних
слухачів).
Зараз для мене КНУ це престижний університет, хоча його
серйозність я поки що повністю не відчув. До мене ставляться дуже добре,
надають все необхідне для навчання, а саме – робоче місце , матеріал,
обладнання для роботи. Викладачі дуже бобре розуміють мою ситуацію. Не
можу сказати, що я адаптувався. Якщо б це був перший курс, то було б набагато
легше, а так я потрапив у колектив, у якому люди навчаються разом
більш ніж три роки, тож налагоджувати стосунки у такому колективі мені дуже
складно, хоча радує те, що немає конфліктів. Студенти тут розумні та
відповідальні, викладачі – компетентні.
Я б хотів повернутись назад але… Луганськ наряд
чи відбудують. Освіта і в мирні часи там була не дуже
якісною, а зараз тим паче. Хочеться повернутись, але не в так звану
ЛНР, а в Луганськ – старий,добрий Луганськ у складі України.
Анастасія Гасан
Немає коментарів:
Дописати коментар