Проректор Університету з науково-виховної роботи поділився спогадами про студентські роки та провів паралелі від власних років навчання до викладацької діяльності
- Володимире Анатолійовичу, розкажіть історію свого вступу до нашого
університету.
- Так вже сталося, що в університет я потрапив
випадково. Мої батьки та й дехто з родини навчалися в Чернівецькому державному
університеті імені Юрія Федьковича. Після 11 класу я також планував туди
вступати. Оскільки я закінчив школу із золотою медаллю, перед вступом
мене запросили у районний комітет комсомолу на співбесіду. 19 осіб, які
відповідали за ідеологічну освіту в області, влаштовували «іспит» з історії
Радянського союзу та суспільствознавства. Я пройшов це «випробування» і мені
дали рекомендацію на вступ до Київського університету. Моє рішення здавалося
тоді не обґрунтованим, але я вирішив їхати у Київ. Склавши іспити, я
вступив на філософський факультет, про який нічого не знав. Про свій
вибір не шкодую, бо згодом він співпав з моїми вподобанням. Я зрозумів, що
філософія – найцікавіша річ у світі.
- Чим запам’яталося Ваше студентське життя?
- Хоча філософський факультет був дуже ідеологічним,
навчання було дуже цікавим. В той час у нас навчалося дуже багато іноземців,
тому мої знання англійської формувалися під час спілкування з ними. Життя в
гуртожитку – це моє практичне країнознавство, бо жити гуртом – це вміння
призвичаїтись до інших, вміння знайти спільну мову. Дуже цікавим було
громадське життя: різні лекції, спортивні змагання у студентському містечку. Я
пам’ятаю, як читав тоді ще заборонену книгу Булгакова «Майстер і Маргарита»
вночі з ліхтариком. Скільки радості було, коли студенти отримували доступ до
обмеженої і забороненої літератури. Сьогодні усе у вільному доступі, а студенти
тим не користуються. Так, часи змінилися, але насиченість життя залежить від
твого середовища спілкування. Це все теплі спогади про студентські роки.
- А про курйозні моменти розкажете щось?
- Наш факультет був ідеологічним, тому навчання було дуже
серйозним. Курйози ставалися, коли у вересні ми їхали у колгоспи на збір
урожаю. Цікаво було бачити здивування студентів, які ніколи не були у селі, що
гаряча вода є не скрізь, а картоплю треба викопувати із землі (сміється –
Авт..).
- Які предмети були Вам до вподоби?
- Мій не улюблений і разом з тим дуже складний предмет – це
логіка. Не любив я її тоді. Студенти-першокурсники й сьогодні скажуть, що це
найважчий предмет (усміхається – Авт..).
Найцікавіша дисципліна – це естетика, яку
викладала Лариса Тимофіївна Левчук – донька видатного режисера 20-30-х років
Тимофія Левчука і дружина радянського кінорежисера Григорія Кохана. Лариса
Тимофіївна дуже неординарна людина, тому й викладала свій предмет нестандартно.
Оскільки вона мала доступ до першоджерел – викладання естетики вона тісно
пов’язала з Фрейдом. Це викладач, який змушував нас побачити не тільки те, що
на долоні, а й те, що набагато глибше.
- Як сталося, що Ви залишилися на кафедрі?
- У 91-му році після закінчення університету, я повернувся у
Тернопіль на роботу. Вільних вакантних місць там не виявилося, тому поїхав у
Київ і подав документи в аспірантуру. Це якраз був непростий час – подав
документи в Радянському Союзі, а складав іспити вже в незалежній Україні. Я
став аспірантом, три роки викладав філософію студентам природничих факультетів,
а потім мене запросили на кафедру історії філософії. Це стандартна біографія
людей, які працюють на кафедрі: Студентське навчання, аспірантура і викладацька
діяльність.
- Чи змінився університет за 30 років Вашого перебування тут?
- Мої одногрупники і випускники університету кажуть, що він
дуже змінився. Як на мене, це не так… Змінилося матеріально-технічне
забезпечення, але за своїм духом університет той самий. Студенти (задумується –
Авт..). Студенти стали не кращими, але й не гіршими. Вони стали
іншими…
Університет – це коло комфортного існування і спілкування. У
часи державних перетворень в його стінах завжди знайдеш однодумців.
Так було, коли я вступив на перший курс, так є і зараз…
- Ваші побажання нинішнім студентам.
- Найголовніше – це цінувати і шанувати студентські роки, бо
вони більше не повернуться. Час в університеті треба повноцінно використати для
отримання знань, набуття соціального досвіду і для індивідуального власного життя.
А ще – любіть свій Університет (усміхається – Авт..)
Олена Капнік
Немає коментарів:
Дописати коментар